Іван Митрофанович Луценко b. 1863 d. 1919

Da Rodovid IT.

Eventi

1863 Nascita: Кейбалівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія

1919 Morte:

Note

Іван Митрофанович Луценко (1863-1919), лікар, громадський, політичний та військовий діяч. Народився в селі Кейбалівка Пирятинського повіту Полтавської губернії у дворянській родині. Луценко закінчив школу у місті Лубнах та вступив до фізико-математичного факультету (природниче відділення) Імператорського Петербурзького університету, після закінчення якого відразу розпочав навчання в Імператорській Петербурзькій військово-медичній академії. Отримавши 1891 року диплом з відзнакою, Іван Митрофанович був призначений молодшим лікарем у 55-й піхотний Подільський полк у Бендерах. У 1983 році він захистив докторську тезу щодо вивчення курячої сліпоти (hemeralopia). Вийшовши у відставку в чині надвірного радника, Луценко оселяється в Одесі та починає приватну гомеопатичну практику. 1984 року він обирається Головою Одеського товариства послідовників гомеопатії. 1895-99 рр. Іван Митрофанович активно співпрацює з петербурзьким часописом «Врач-гомеопать», перекладає відомий труд Е. Фарінгтона з гомеопатичної фармакодинаміки. Після внутрішнього конфлікту та розколу одеського товариства послідовників гомеопатії, з утворенням окремого Одеського ганеманівського товариства (1898) Луценко обирається його секретарем та скарбничим, а також очільником амбулаторії при гомеопатичній аптеці (вул. Херсонська, 52). За перший рік функціонування амбулаторії її відвідало 884 пацієнтів, а бюджет склав 3996 руб. 51 коп. (консультація лікаря Луценко коштувала 30 коп., чимало хворих консультувалися безкоштовно). У 1903-1904 рр. видання українського часопису «Вісник гомеопатичної медицини» перейшло до рук Луценка, який став його упорядником (до 1903 та в 1909-1913 рр. упорядником був Є.Я. Дюков, 1905-1908 році часопис не друкувався з фінансових негараздів). Іван Митрофанович автор численних статей та окремих друкованих брошур з різноманітних питань гомеопатичної практики та фармації. Він приймав активну участь в роботі І Всеросійського з’їзду послідовників гомеопатів (1913), обирався його секретарем та зробив кілька доповідей: «Що нам треба? До майбутнього з’їзду послідовників гомеопатів», «Високі розведення гомеопатичних ліків на тлі сучасних наукових даних», «Питання лікування раку», «Щодо організації курсів з гомеопатії для лікарів та фельдшерів».

Часопис Часопис “Вісник гомеопатичної медицини” Луценко був палким прихильником гомеопатії, заживши серед одеситів чималої популярності. В той же час він був організатором та активним учасником одеського культурологічного товариства «Просвіта», яке просувало ідеї українства: самосвідомості, мови та державності. Луценко обирався депутатом до міської Ради народних депутатів від Української демократичної партії (1905), був співзасновником «Одеської літературної спілки». Він знався з відомими українськими митцями – Михайлом Коцюбинським, Іваном Франко, Іваном Нечуєм-Левицьким, Миколою Вороним, Іваном Липою. У 1917 році Луценко було обрано заступником голови Української партії соціалістів-самостійників (Української народної партії). Невдовзі він входить до складу Центральної Ради, стає членом Українського Генерального Військового Комітету, від якого створює в Одесі Український Військовий Кош. Обирається генеральним хорунжим Вільного Козацтва (1917). Під час антигетьманського повстання Луценко був головою цивільного управління Таврійської області, за часів директорії – став командиром військового загону. Загинув у бою проти більшовицької армії поблизу станції Антонині на Хмельниччині влітку 1919 року. Використані публікації: К.К. Васильєв: Іван Мітрофанович Луценко. Український гомеопатичний щорічник, Том VI, Одеса 2003, с.42-45. Г.Д. Зленко, О.П. Мощич: Видатні особистості історії (Іван Мітрофанович Луценко – доктор медицини, гомеопат, державний діяч). Український гомеопатичний щорічник, Том VI, Одеса 2003, с.45-48.

• http://www.homeopat.org.ua/гомеопатія-в-україні/

Degli ascendenti per i descendenti