Dear Rodovidians, please, help us cover the costs of Rodovid.org web hosting until the end of 2025.
Володимир Андрійович Рубан
Da Rodovid IT.
| Clan (casata) alla nascita | Рубани |
| Sesso | Maschile |
| Nome completo alla nascita | Володимир Андрійович Рубан |
| Genitori | |
Note
Уже в 60-х роках на факультеті групою викладачів була розпалена безпрецедентна ідеологічна боротьба, оскільки факультет журналістики вважався ідеологічним і був зорієнтований на виховання “ідейно загартованих, відданих і вірних справі Леніна і Комуністичної партії ідеологічних бійців”. Десятки студентів були виключені із комсомолу і з університету тільки за те, що 22 травня з’являлися в парку Шевченка. Партбюро факультету зобов’язувало нас, викладачів, роз’яснювати студентам перед 22 травня, що цей день буржуазно-націоналістична еміграція відзначає як свято, пов’язане із перенесенням праху Т.Шевченка із Московщини в рідну землю, і що ми не можемо солідаризуватися з ними. І ми роз’яснювали, а студенти йшли в парк Шевченка, щоб уже через кілька днів піти з університету. На 1968 р. уже “пішли” з університету і викладачі Шестопал, Клинченко, добивали Романа Іванченка. Мене, як нового викладача, виховував професор Суярко: “От стоять барикади: з одного боку барикад я, а з другого — Р.Іванченко. В кого ви стрілятимете?” Кожен мусив у когось стріляти. Ядро стрільців по класовому ворогу складали секретар партбюро професор Володимир Андрійович Рубан (колишній помічник Л.М.Кагановича), Василь Еліазарович Прожогін (один із тих, хто започаткував цькування В.Сосюри за вірш “Любіть Україну”), Леонід Олексійович Суярко, меткий, із бігаючими в різні боки очицями, “пляшущий человечек”, що брак зросту компенсовував підгуцикуванням за кафедрою навшпиньки, щоб здаватися вищим. Хижим поглядом постійно вишукував ідеологічну жертву і знаходив якусь садистську задоволеність, спостерігаючи за “конаючою” жертвою, байдуже, хто це — чи професор О.К.Бабишкін, чи студент першого курсу. Коли ж і Суярка врешті звільнили з університету за дезорганізуючу роботу, він опинився в Інституті народного господарства, де знову взявся “наводити ідеологічний порядок”. Були й інші їхні поплічники.
Шестопал розумів, що єврейство в ставленні до українського народу неоднорідне. Коли в 1972 р. після арештів української інтелігенції переді мною було поставлено вибір: або як безпартійному іти з ідеологічного факультету геть, або вступати в члени КПРС — друзі порадили: вступати. Якось зустрівся із своїм колишнім науковим керівником професором Ю.С.Кобилецьким і розповів про ситуацію, він запитав, хто буде давати рекомендацію в партію, і, коли почув від мене про намір звернутися за рекомендацією до професора Рубана, зірвався на крик: “Я тебе поважати перестану, вітатися не буду з тобою, тільки візьмеш рекомендацію в Рубана. Мені його жінка в 1937 р. кричала: “Мы еще вашей кровью крыши красить будем”. І фарбували…” Це вони змусили Ю.С.Кобилецького піти з посади декана філологічного факультету, а потім і з університету тільки за те, що він не відмовився від присвяти у вірші В.Сосюри “Любіть Україну”.
Degli ascendenti per i descendenti
